Керамічними (від грецьк. керамос — «глина») називають товари з глини з різноманітними додатками або без них, відформовані та випалені, звичайно покриті тонким склоподібним шаром — глазур'ю.

До керамічних побутових товарів належать посуд, декоративні вироби тощо.

Керамічні товари поділяють на вироби грубої і тонкої кераміки.

Вироби грубої кераміки мають неоднорідну структуру, палітра забарвлення черепка – від жовтих до коричневих тонів.Фарфор — має високу механічну міцність, у тонкому шарі просвічується, при ударі видає високий звук, що лунає довгий час, у основи ніжок, піддонів, на краях виробу може не бути глазурі. Буває твердий, м’який.

Вироби тонкої кераміки характеризуються спеченим дрібнопористим черепком, з однорідною, щільною структурою. До такої кераміки належать вироби зі спеченим на зламі черепком (тверда, м'яка, кістяна і феритова порцеляна, тонкокам’яні вироби) та вироби з пористим черепком (фаянс, майоліка, напівпорцеляна).

Тверда порцеляна (фарфор) має високу механічну, хімічну і термічну стійкість. Шихту для твердої порцеляни готують із маси, що містить 50 % глинистих речовин, 25 % – польового шпату і 25 % – кварцу.

М'яка порцеляна (фарфор) характеризується високою просвічуваністю, але меншою термічною і механічною міцністю. Шихта для виробництва м'якої порцеляни містить 30 % глинистих матеріалів, 30-36 % - польового шпату і 20-45 % - кварцу. Використовують м'яку порцеляну для виготовлення художніх виробів.

Кістяна порцеляна (фарфор) складається з маси, до складу якої, крім звичайних компонентів, входить 20-60 % кістяної золи. Кістяна порцеляна добре просвічується, але має низьку механічну і термічну міцність. Застосовується для виготовлення сувенірного посуду.

Феритова порцеляна (фарфор) за складом нагадує скло, тому що не містить глинистих матеріалів. Цей вид порцеляни внаслідок недостатньої твердості глазурі і складністю технологічного процесу для виготовлення посуду застосовують рідко.

Фаянс має білий черепок із жовтуватим відтінком, пористість черепка – 9-12 %. Через високу пористість вироби з фаянсу повністю покриваються безбарвною глазур'ю. Глазур має невисоку термостійкість, тому даний вид кераміки знаходить застосування у виробництві столового посуду повсякденного використання. Виробляють його з білої глини з додаванням крейди й кварцового піску. До складу фаянсової маси входять 65 % глинистих матеріалів, 30 % – кварцу (або кварцового піску) і 2-5 % – польового шпату.

Напівпорцеляна займає проміжне положення між порцеляною й фаянсом, черепок її білий, водопоглинення — 3-5%, використовується у виробництві посуду господарського призначення.

Майоліка має пористий черепок (водопоглинення близько 15 %), для виробів характерні: гладка поверхня, високий блиск, мала товщина стінок (що визначено способом формування — лиття), яку покривають кольоровою глазур’ю, може мати декоративні рельєфні прикраси. Для виробництва майоліки застосовують білу (фаянсова майоліка) або червону глину (гончарна майоліка), плавні, крейду, кварцовий пісок.

Гончарна кераміка — черепок має червоно-коричневий колір (використовують червону глину), високу пористість (водопоглинення до 18%). Вироби покривають безбарвною глазур’ю, розписують кольоровими глиняними фарбами — ангобами. Асортимент представлений кухонним і господарським посудом (горщики для печені, глечики для молока) і декоративними виробами.

Сировинні матеріали, що використовуються для керамічного виробництва, поділяють на основні і допоміжні.

До основних належать пластичні (глина і каоліни) та непластичні матеріали (плавні і виснажуючі матеріали), які використовують для приготування керамічних мас, поливи (глазурі) та керамічних фарб.

Глини і каоліни утворюються в результаті розпаду гірських порід типу граніту, польового шпату. Каоліни відрізняються від глини чистішим хімічним складом, меншою пластичністю, більшою вогнетривкістю.

Допоміжні матеріали застосовують для виготовлення гіпсових форм та капселів.

Плавні знижують температуру плавлення і спікання глинистих матеріалів; забезпечують керамічному черепку щільність, просвічуваність, механічну міцність.

Виснажуючі матеріали сприяють зменшенню пластичності глин, знижують усадку і деформацію виробів при висушуванні.

Процес виробництва керамічних побутових товарів у спрощеному виді можна представити наступними етапами: підготовка сировинних матеріалів; одержання керамічної маси, формування виробів; сушіння й виправлення; випал; глазурування; декорування.

Основними способами формування керамічних виробів є: метод пластичного формування; лиття, напівсухе пресування.

Для формування виробів пластичним способом використовують керамічну масу вологістю 22—24 %, формування проводиться на верстатах-автоматах або напівавтоматах. При цьому способі керамічну масу поміщають на дно форми й розгортають шаблоном, у зазорі між формою й шаблоном утворюється виріб.

Методом лиття в гіпсові форми рідкої маси – шлікера вологістю 30-35 % – виробляють керамічні вироби складної форми ручним або автоматичним способами. Залежно від конфігурації виробу гіпсові форми можуть бути роз'ємними.

Висушування сприяє підвищенню міцності керамічних виробів, сформованих із пластичної маси чи відлитих зі шлікера. Сушіння проводять у конвекційних і радіаційних сушарках при температурі 70-90°С.

Важливим технологічним процесом є випал. Його проводять у два прийоми. Для фарфорових (порцелянових) виробів перший випал відбувається при температурі 900-1000°С, а другий политий – при температурі 1350-1400°С. У результаті складних фізико-хімічних перетворень керамічні вироби набувають механічної міцності.

Декорування керамічних виробів визначає їх естетичні властивості, а міцність викінчення забезпечує надійність. Вироби декорують до покриття глазур'ю — підглазурне викінчення (звичайно синіми фарбами) та по глазурі – надглазурне викінчення (закріплюють випаленням).

Декорування виробів є завершальною стадією виробництва фарфорових (порцелянових) виробів, яка полягає у нанесенні на чистий напівфабрикат спеціальних прикрас ручним і напівмеханізованим методами.

Існують такі види декорування:

Вусик, відводка, стрічка – безперервні кругові смуги (вусик шириною 1 мм, відводка – від 1 до 3 мм, стрічка – від 4 до 10 мм).

Трафарет наносять аерографом за допомогою пластин із тонкої жесті чи фольги, вирізи яких мають контури, що відповідають бажаному одно- чи багатоколірному малюнку.

Криття має такі види: суцільне (виріб покритий рівномірним прошарком фарби); напівкриття (виріб покритий фарбою шириною від 20 мм і більше); криття з ослабленням тону фарби до краю виробу; криття з прочищенням (по суцільному криттю зроблене прочищення малюнка); криття з прочищенням і забарвленням фарбами й золотом.

Друк наносять на виріб як графічний відбиток малюнка металевої дошки чи валу машини на папір, внаслідок чого одержують графічний однокольоровий малюнок, який розфарбовують однією чи кількома фарбами.

Штамп є найпростішим видом декорування. Малюнок дрібний, простий, одноколірний (рідше багатоколірний), що повторюється. Наносять гумовим штампом із фарбою чи золотом.

Декалькоманія (деколь) займає основне місце в декоруванні виробів. На виріб переносять малюнок за допомогою перебивної картинки, виконаної літографічним або шовкотрафаретним способом.

Живопис виконують ручним способом за допомогою пензля або пера. Залежно від складності живопис буває простий і високохудожній.

 За допомогою фотокераміки на виробі можна відтворити портрети людей, види міст тощо.

Основні види декорування керамічних виробів:

1 - відводка; 2 - стрічка; 3- трафарет; 4 - штамп; 5 - криття суцільне;

6 - декалькоманія; 7 - розпис рельєфу; 8 - живопис; 9 – друк;

Органолептичні методи визначення якості керамічних виробів.

Керамічні товари повинні бути міцними, зручними та безпечними в користуванні, мати привабливий зовнішній вигляд. Їх виготовляють відповідно до зразків, затверджених у встановленому порядку. Під час оцінки якості керамічних товарів беруть до уваги показники якості черепка, глазурі та декорування.

Керамічні вироби за формою, конструкцією, розмірами, декоруванням та комплектністю повинні відповідати зразкам-еталонам. Посуд повинен мати правильну форму, бути стійким на горизонтальній площині. Деталі (ручки, носики) розташовуються симетрично. Відтінки кольору деталей повинні відповідати відтінку корпусу. Потрібно, щоб кришки чайників і кавників мали щільну посадку, не випадали при нахилі виробу на 70° (кришки з високим шарніром або замком – на 80°); глазур була суцільною, рівномірною за товщиною; неглазуровані краї виробу – зашліфовані і заполіровані, а ніжки – зашліфовані.