До засобів пересування сухопутного транспорту та транспортних засобів особистого користування відносяться легкові автомобілі, мотоцикли, моторолери, мопеди, мотовелосипеди та велосипеди.

Водний транспорт особистого користування: катери, моточовни, гребні човни і човнові мотори.

Супутні товари: прилади для заряджання акумулятора, транзисторне запалювання, лебідки, ножні насоси, пристосування для демонтажу автопокришок, пристрої проти викрадення.

Додаткові предмети: каністри, шланги, чохли для кермового колеса, вентилятори, багажники, чохли для сидіння тощо.

Для відпочинку до автомашин додаються такі товари: автопричепи, намети, спальні мішки, портативні плити, набори меблів, посуду, холодильники тощо.

Вимоги до транспортних засобів: естетичні вимоги, надійність, безпечність, комфортність.

Моторолери – це різновид мотоцикла, але відрізняється від нього більш комфортними умовами для водія. Двигун, силова передача і бензобак у нього розташовані в задній частині під сидінням і закриті стальним кожухом. Передній щит, який переходить внизу у широкі підніжки, добре захищає водія і пасажира від пилу, бруду і забезпечує посадку. Моторолер має високу маневреність, порівняно невеликі розміри, низький рівень шуму. Він економічний і комфортний. Основними недоліками моторолера є обмежена прохідність сільськими дорогами (малий діаметр коліс). Його цілеспрямовано використовують у міських умовах. 

Велосипед – це дво- або триколісний засіб, який приводиться в рух силою м'язів людини, що сидить, за допомогою педалей (ДСТУ 2239-93). Велосипед є найбільш доступним і надійним транспортним засобом для широких верств населення. Він складається із рами, передньої вилки, руля, коліс, сідла, силової передачі (кареточного механізму), гальма.

Класифікують велосипеди за віковою ознакою та призначенням. Велосипеди за віковою ознакою поділяють на дві групи: для дітей та дорослих.

Велосипеди для дітей. Відповідно до ДСТУ 2239-93 "Велосипеди. Терміни та визначення" поділяють на двоколісні, триколісні з приводом на переднє колесо, триколісні з приводом на заднє колесо та комбіновані. Ці велосипеди призначені для дітей дошкільного віку.

Велосипеди для дорослих за призначенням поділяються на дорожні (для дорослих, підлітків, молодших школярів) та спортивні. Дорожні, в свою чергу, – на велосипеди із закритою, відкритою, напіввідкритою та складною рамою. Серед спортивних велосипедів, призначених для тренувань, змагань, туризму, розрізняють спортивно-туристські, спортивно-шосейні, спортивно-кросові, спортивно-трекові, спортивно-ігрові.

Дорожні велосипеди призначені для експлуатації всіма групами споживачів для щоденних повільних поїздок будь-якими дорогами. Ці велосипеди спроектовано так, щоб можна було їх експлуатувати багато років з мінімальним обслуговуванням. Основними вимогами до цих велосипедів є зручність, комфортність переміщення, простота обслуговування, довговічність.

Спортивно-шосейні велосипеди призначені для швидкісного переміщення по якісному шосе. Мають легку, з невеликою базою раму, щільно накачані колеса, кермо з перепадами та багатоступінчасту передачу. Вага такого велосипеда становить 9-10 кг.

Спортивно-туристські велосипеди призначені для тренувань, туризму будь-якими дорогами. Це шосейний велосипед з більшою базою, що робить такі велосипеди більш стійкими та комфортними у пересуванні на них з багажем. Рами мають більшу міцність і жорсткість за рахунок ширших труб. Класичне кермо "роги" у поєднанні з більш високим виносом забезпечує вищу і більш спокійну посадку, ніж у класичного шосейного велосипеда.

Спортивно-трекові призначені для тренування та змагань на велодромах (треках).

Спортивно-кросовий – це спортивний велосипед для тренувань і змагань на пересічній місцевості.

Спортивно-ігровий – це спортивний велосипед для їзди і спортивних змагань підлітків будь-якими дорогами.

Споживчі властивості велосипедів

1. Функціональні властивості:

– коефіцієнт легкості ходу – характеризує економічність витрат енергії велосипедиста під час їзди.

– база – відстань між осями коліс у міліметрах.

– вага – впливає на економічність витрат енергії велосипедиста.

2. Ергономічні та естетичні властивості: зручність користування, раціональність форми, композиційна цілісність, інформаційна виразність виробничого виконання.

3. Безпека користування: залежить від надійності гальм, висоти рами, діаметра колеса, наявності дзеркала заднього виду, справності шляху в метрах.

4. Надійність: наробка на відмову, довговічність, ремонтноздатність.

Автомобіль, авто́ (від грец. — «сам» і лат. Mobilis – «той, що рухається») – самохідна колісна машина, яка приводиться в рух встановленим на ній двигуном і призначена для перевезення людей, вантажу, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт та перевезення спеціального устаткування безрейковими дорогами. Пересувається переважно суходолом.

Легкові автомобілі за типом двигуна поділяють на карбюраторні і дизельні; за призначенням: загального призначення і спеціальні.

Класифікація автомобілів

І. За призначенням:

Транспортні автомобілі необхідні для перевезення вантажів та пасажирів.

Спеціальні автомобілі використовуються для різних спеціальних цілей (пожежні автомобілі, автомобілі швидкої допомоги, автокрамниці, автокрани).

Автомобілі для перегонів призначені для спортивних змагань, у тому числі, для встановлення рекордів швидкості.

Транспортні автомобілі:

Легкові: мають місткість від 2 до 8 чоловік.

Вантажні: без кузова або з невеличким кузовом; автомобілі-тягачі.

За прохідністю:

 1. Дорожні автомобілі – призначені для експлуатації по загальній мережі автомобільних шляхів.

2. Позадорожні (кар’єрні) – використовуються частіше на експлуатаційних дорогах (кар’ֹєрах)

 3.  Автомобілі підвищеної та високої прохідності – розраховані на роботу в умовах бездоріжжя (колісні повнопривідні, колісно-гусеничні, напівгусеничні, автомобілі на пневмокатках, амфібії, автомобілі на повітряній подушці тощо).  

Технічна характеристика автомобілів є його візитною карткою. У ній першими вказані параметри, що описують автомобіль в цілому, а потім – двигун, трансмісію, підвіску, гальмівні механізми, шини і кузов.

У технічній характеристиці вказуються клас автомобіля, число місць (включаючи водія), колісна формула, власна і повна маси, габаритні розміри (довжина, ширина, висота), база автомобіля, колія передніх і задніх коліс, найменший дорожній просвіт, найменший радіус повороту, максимальна швидкість, час розгону автомобіля з місця, гальмівний шлях, контрольні витрати, тип двигуна, його робочий об'єм, максимальна (номінальна) потужність, максимальний обертовий момент, передавальні числа коробки передач, роздавальної коробки і головної передачі, тип передньої і задньої підвісок, тип передніх і задніх гальмівних механізмів та тип кузова.

Катер — невелике морське, річкове або озерне судно з мотором. Катери використовуються також у військових флотах різних країн.

Технічні характеристики катера

Довжина, м 4.75 – 5.5

Ширина, м 2.05

Вага катера (без двигуна), кг 450

Пасажиромісткість, чол 5

Потужність двигуна 75

CE Категорія С

Човен призначений для здійснення прогулянок, відпочинку на воді, любительської риболовлі, мисливства. Мала маса і розбірна конструкція дозволяють власникам зберігати човен у гаражі, сараї. Човен швидко, без спеціального інструменту, збирається і розбирається на компактні секції, які укладаються одна в одну, що дає можливість перевозити човен на багажнику легкового автомобіля, мотоциклі з коляскою, причепі.

Човни, оснащені двигуном, значно збільшують привабливість прогулянки на воді, підвищують мобільність на рибальстві чи мисливстві. Човен сконструйовано так, щоби його застосування було надійним і безпечним, якщо він використовується у відповідності з інструкцією. 

Термін «снігохід» прийнято використовувати для позначення будь-якого транспортного засобу, призначеного для руху по снігу, включаючи гусеничні всюдиходи, аеросани, всюдиходи на пневматиках низького тиску тощо.

Переважну більшість снігоходів у даний час виготовлено за схемою «дві лижі попереду/одна гусениця позаду».

За такою схемою снігохід спирається на три точки, розташовані трикутником. Насамперед подібна схема має оптимальну стійкість. Конструкція одногусеничного снігоходу є запорукою відносно низької ваги, правильного розподілу мас та ремонтної доступності всіх основних вузлів.

Маса снігоходу в першу чергу залежить від його типу. Вага більшості утилітарних і туристичних снігоходів - близько 300 кг. Спортивні – кросові та гірські важать 200-250 кг.   

Основні моделі снігоходів:  

Спортивний снігохід

Він відрізняється невеликою масою своєї конструкції (всього близько 200 кг) і широкими можливостями рульового управління, що роблять його лідером у сніговому слаломі. Як правило, спортивні моделі мають лише одне місце, тому призначені для перевезення тільки однієї людини, що значно скорочує їх сферу застосування.

Туристичний снігохід

Більшість туристичних різновидів мають два посадкових місця, а іноді навіть три.

Всі моделі оснащені містким багажником для зручного розміщення речей. Серед особливостей конструкції туристичного виду варто відзначити гусеницю збільшених розмірів, а також значне вітрове скло, що має забезпечити максимальний комфорт від їзди на снігоході як водієві, так і пасажирам навіть на великій швидкості. 

Утилітарний снігохід

Цей різновид ідеально підходить для вантажоперевезень в умовах відсутності доріг. Серед інших моделей утилітарні мають найпотужніший мотор, жорстку і міцну підвіску, а також кріплення для причепа. Сучасний утилітарний снігохід може перевозити причіп, водія і двох пасажирів одночасно. 

 Визначення понять:

Мотовелосипеди – це велосипеди з посиленими основними вузлами (рама та колеса), оснащені двигуном дуже невеликої потужності.

Моторолери – це різновид мотоциклів. Двигун та силова передача розташовані в задній частині машини та закрита сталевим кожухом.

Мопеди – це дуже легкі мотоцикли, які мають, крім двигуна, педальний привід як у велосипеда.

Мокікі – це різновид транспортних засобів особистого користування. У них відсутній педальний привід, а запуск здійснюється кікстатером – ножним важелем. В усьому іншому вони подібні до мопедів.

Повний об’єм циліндра – це робочий об’єм та об’єм камери згорання.

Ступінь стискання циліндра – це відношення повного об’єму циліндру під час його роботи (впуск суміші, стискання, робочий хід, вихлоп).