Будова шкури тварини складається з волосяного покриву, епідермісу, дерми та підшкірної клітковини.
Епідерміс — зовнішній шар шкури, розташований безпосередньо під волосяним покривом. У залежності від ступеню розвитку епідермісу виявляють від двох до шести шарів, з яких основних два: ростковий та зовнішній (роговий). Поділ на шари дуже умовний. Клітини епідермісу переміщуються, піддаються структурним змінам і, досягнувши поверхні, відпадають у вигляді лусок (лупи).
Дерма розташована під шаром епідермісу і захищає тіло тварини від механічного пошкодження. Вона утворюється складним переплетінням волокон білкового походження — колагенових, еластинових і ретикулінових. Основу (~98 %) складають колагенові волокна, які створюють пучки різної форми і товщини, що тісно сплутані між собою. Це визначає міцність дерми. Між волокнами (пучками) дерми знаходиться міжволокниста речовина (глобулярні білки), яка скріплює окремі структури дерми.
Підшкірна клітковина – клітини пухкої нещільної тканини з еластинових волокон, між якими міститься значна кількість кровоносних судин і жирових вкраплень.
Розрізняють такі основні ділянки шкіри: чепрак, огузок, вороток (шийна частина), головна частина, поли, лапи, пашина (див.: мал. Схема топографічних ділянок шкіри).
Чепрак (хребтова частина) – центральна частина шкіри, обмежена прямими лініями, що з'єднують западини передніх і задніх лап, і лінією, що з'єднує передні пашини. Завдяки своєрідній структурі і значній товщині, чепрак є найбільш щільним, стійким до стирання, не дуже тягучим і найбільш цінним. Займає близько 50 % площі шкіри.
Огузок – ділянка шкіри, що входить до чепрака і розташована нижче лінії, що з'єднує западини задніх лап.
Вороток (шийна частина) – передня ділянка шкіри, що покриває шию тварини і розташована між головною частиною і чепраком. Вороток (комірець) обмежується лінією, що з'єднує нижні западини передніх лап. Відрізняється наявністю складок різної товщини. Включає головну частину.
Головна частина – передня ділянка шкіри над воротком, знята з голови тварини. Відрізняється малою щільністю і порівняно низькою міцністю. Площа воротка, включаючи голову, займає близько 20 % загальної площі шкури.
Поли – крайні бічні частини шкіри, розташовані по обидві сторони від чепрака, обмежені лініями, що з'єднують западини передніх і задніх лап. Поли відрізняються порівняно малою товщиною, рихлістю, нестійкі до стирання. Займають близько 30 % площі шкіри.
Лапи – ділянки шкіри, зняті з ніг тварини. Характеризуються малою товщиною і невисокою міцністю.
Пашина – ділянки, прилеглі до лап. Найбільш пухкі, тонкі і слабкі ділянки шкіри.
Шкура на різних частинах тіла тварини виконує не зовсім однакові функції, тому шкіра з неї за якістю різна. Спина найбільше схильна до примх погоди, тому шкіра тут найміцніша. На м'яких ділянках, де захисні функції шкури не мають значення, шкіра виходить більш тонкою, гладкою. Топографічні ділянки шкіри володіють не тільки різною товщиною, але й різною міцністю, щільністю, подовженням і мереєю (природним малюнком лицевої поверхні). При розкрої виробів враховується ступінь зношуваності кожної деталі з метою правильного розташування деталі на шкірі, з урахуванням особливостей властивостей топографічних ділянок.
До складу шкури тварин входять білки, що створюють волокнисті елементи. За відношенням білків до різних хімічних реагентів та впливу тепла визначають властивості шкури. Кінцевими продуктами розпаду білків є амінокислоти (переважно гліколь NH2—CH2—COOH). У шкурі тварини найбільш поширені такі волокнисті білки:
Колаген — основа колагенових волокон, з яких, переважно, складається шкура тварини. У тваринних організмах він знаходиться в зневодненому стані.
Еластин міститься у шкурі в незначній кількості. Він стійкий до гарячої води і не утворює клею.
Ретикуліни — основна складова ретикулінових волокон, які відзначаються високою стійкістю до гарячої води та розчинів кислот і лугів.
Кератин міститься у волосі та рогових утвореннях. Він стійкий до розчинів кислот і порівняно малостійкий до дії лугів.
Глобулярні білки (альбуміни, глобуліни) знаходяться, переважно, у міжволоконній речовині.
Мінеральні речовини представлені у шкурі хлористими, сірчано-кислими і вуглекислими солями натрію, калію, магнію, кальцію та заліза.
Жири та жироподібні речовини розміщені нерівномірно по всій шкурі. Їх загальна і локальна кількість залежить від виду тварини, її віку, статі та умов життя.
Технологічний процес шкіряного виробництва складається з підготовчих операцій, дублення та оздоблення.
У процесі підготовчих операцій основний шар дерму піддають механічній обробці, а саме: відокремлюють від підшкірної тканини, волосу, очищають від забруднювачів, розпилюють її за необхідності, кроять, знезолюють, зм'якшують, обробляють кислотно-солевими розчинами та знежирюють. Оброблена таким чином шкіра називається голиною. Після підготовчих операцій голину піддають дубленню.
Сутність дублення полягає у введенні спеціальних хімічних (дубильних) речовин у структуру дерми, які взаємодіють з функціональними групами білків шкури, зв'язуючи їх між собою. У процесі дублення властивості шкіри змінюються.
Оздоблювальні операції проводять з дубленими шкірами з метою надання їм відповідних властивостей шляхом зміни структури і зовнішнього вигляду. До них належать сушіння, жирування, фарбування і наповнення, які чергуються механічною обробкою шкір: витягуванням, струганням, шліфуванням, пресуванням тощо.
Після кожної з цих операцій шкіра змінює свої властивості. Так, у процесі жирування шкіри набувають еластичності, міцності і густини, а введення твердих речовин забезпечує водонепроникність шкіри.