Механічні властивості характеризують здатність деревини чинити опір дії зовнішніх сил (навантажень).

До механічних властивостей деревини належать міцність, твердість, пружність, пластичність, в’язкість, крихкість.

Міцністю називається здатність деревини чинити опір руйнуванню під дією механічних навантажень. Міцність деревини залежить від напрямку дії навантаження, породи дерева, щільності, вологості, наявності вад. Вона характеризується межею міцності – напругою, за якою руйнується зразок.

Розрізняють основні види дії сил: розтяг, стиск, вигин, сколювання.

Пружністю називається здатність матеріалу відновлювати свою початкову форму після припинення дії навантаження. Деревина досить пружний матеріал, тому ложа для рушниць, ручки для ударних інструментів тощо роблять з деревини.

Пластичність – це здатність матеріалів зберігати набуті при деформуванні форму й розміри після усунення причин, що призвели до деформації. Високу пластичність мають бук, в’яз, дуб, ясен.

Крихкість – властивість матеріалу руйнуватися під дією механічних сил раптово, без значної зміни форми (протилежно пластичності). Найбільш крихка деревина вільхи.

В’язкість – властивість матеріалу вбирати механічну енергію під час деформації. Чим більша величина роботи, потрібної для зламу зразка деревини, тим вища його в’язкість. Деревина листяних порід має ударну в’язкість у два рази більшу, ніж у хвойних порід.

Твердістю називається властивість матеріалу чинити опір проникненню в нього більш твердих тіл. Деревина з торця твердіша, ніж у тангенціальному та радіальному напрямках. Із збільшенням твердості деревини збільшується трудомісткість її обробки.

До твердих порід належать: дуб, граб, бук, ясен, клен, каштан, ільм, в’яз, горіх, груша, береза, яблуня, карагач, модрина тощо.

До м’яких порід належать: сосна, вільха, ялина, ялиця, кедр, липа, тополя, верба тощо.

До дуже твердих належать: самшит, фісташка, акація, граб, тис, кизил тощо.

Від твердості залежить стирання деревини, що має велике значення для підлог.

Зовнішній вигляд деревини визначається її кольором, блиском, текстурою, макроструктурою.

Колір деревині надають дубильні, смолисті й фарбувальні речовини, які знаходяться в порожнинах клітин.

Деревина порід, які ростуть у різних кліматичних умовах, має різний колір: від білого (осика, ялина, липа) до чорного (чорне дерево). Деревина порід, які ростуть у спекотних і південних районах, має більш яскраве забарвлення порівняно з деревиною порід помірного поясу.

Деревина граба має світло-сірий колір, дуба і ясена – бурий, волоського горіха – коричневий. Під впливом світла і повітря деревина багатьох порід втрачає свою яскравість, одержуючи на відкритому повітрі сірувате забарвлення. У молодих дерев деревина звичайно світліша, ніж у старих. Стійкий колір у деревини дуба, груші, білої акації, самшиту та каштана.

Колір деревини має важливе значення у виробництві меблів, музичних інструментів, столярних і художніх виробів. Насичений багатством відтінків колір надає виробам з деревини красивий зовнішній вигляд. Колір деревини деяких порід можна покращити, піддаючи обробці: пропарюванню (бук), протруєнню (дуб, каштан) або фарбуванню різними хімічними речовинами. Колір деревини і його відтінки характеризують зазвичай визначеннями – червоний, білий, рожевий, світло-рожевий і лише за особливої необхідності визначають за атласом або шкалі кольорів.

Блиск – це здатність спрямовано відображати світловий потік. Блиск деревини залежить від її білизни, кількості, розмірів і розташування серцевинних променів.

Особливим блиском відрізняється деревина бука, клена, ільма, платана, білої акації, дуба. Деревина осики, липи, тополі володіє дуже вузькими серцевинними променями та порівняно тонкими стінками клітин механічних тканин, має матову поверхню.

Блиск надає деревині гарний вигляд і може бути посилений поліруванням, лакуванням, вощінням або обклеюванням прозорими плівками зі штучних смол.

Текстура – малюнок, який видно на розрізах деревини при перерізанні її волокон, річних шарів і серцевинних променів.

Текстура залежить від особливостей анатомічної будови деревини окремих порід та напрямки розрізу. Вона визначається шириною річних шарів, різницею в кольорі ранньої і пізньої деревини, наявністю серцевинних променів, великих судин, неправильним розташуванням волокон (хвилясте або плутане).

Хвойні породи на тангенціальному розрізі через різку відмінність у кольорі ранньої та пізньої деревини дають красиву текстуру.

Листяні породи з яскраво вираженими річними шарами і розвиненими серцевинними променями (дуб, бук, клен, карагач, ільм, платан) мають дуже гарну текстуру на радіальному і тангенціальному розрізах.

Особливо красивий малюнок має деревина з неправильним розташуванням волокон (завилькуватість хвиляста і плутана).

Текстура визначає декоративну цінність деревини, що особливо важливо в процесі виготовлення художніх меблів, різних виробів, прикрасі музичних інструментів тощо.

Макроструктура – будова деревини, яку можна побачити неозброєним оком або при незначному збільшенні. Вивчають три основні розрізи стовбура: торцевий (поперечний), радіальний (проходить через стрижень), тангентальний (проходить паралельно до осі стовбура).

Запах деревини залежить від наявності в ній смол, дубильних речовин та ефірної олії. Свіжозрубана деревина має сильніший запах, ніж та, що перебуває на лісоскладах. Деревина хвойних порід на відміну від деревини листяних пахне сильніше.

Велике значення має запах деревини під час виготовлення тари під продукти харчування. Тому таку тару не виготовляють з деревини хвойних порід.

Запах деревини, як колір і блиск, є ознакою для розпізнавання деревних порід та має виробниче значення.

Основними органолептичними та фізико-хімічними показниками, за якими визначається якість деревини, є:

– зовнішній вигляд (визначається її кольором, блиском, волокнистістю, текстурою, малюнком, тобто всім, що обумовлює її декоративність);

– вологість (визначається у відсотках до маси сухої деревини; є капілярна і гігроскопічна; залежить від стану деревини: свіжозрубаної – 35-40 %, повітряно-сухої – 15-20 %, кімнатно-сухої – 8-13 %, мокрої – 100 %, умовно нормальна вологість – 12 %);

– гігроскопічність (дуже висока, впливає на щільність, об’ємну масу, теплопровідність і міцність; є причиною зміни розмірів виробів із деревини під час експлуатації; при випаровуванні вологи зменшується маса і розміри деревини та виробів);

– водопроникнення (залежить від породи, вихідної вологості), усихання (об’ємна усушка);

– щільність (залежить від породи деревини і становить 520-1500 кг/м3), теплопровідність (у цілому низька, залежить від напряму волокон);

– хімічна стійкість (деревина стійка до дії органічних кислот, лугів і солей, але руйнується мінеральними кислотами і морською водою; деревина хвойних порід хімічно стійкіша);

– вогнетривкість (температура спалахування – 250ºС, обвуглювання –120ºС);

– стійкість до деформацій та стирання (міцність на стискання, розтягування і згинання, стійкість до стирання залежить від частини стовбура, напряму волокон, щільності і вологості).