Звук – це фізичне явище, яке утворюється внаслідок коливання пружного тіла – джерела звуку (струни, пластинки, мембрани, шкіри, що обтягує барабан тощо).

Тіло внаслідок коливання створює в навколишньому середовищі звукові хвилі, які сприймаються барабанною перетинкою людського вуха як звук. Однак не всі навколишні звуки є музичними. Із усіх звуків, які існують у природі, музичними є тільки ті, що мають точно визначену висоту.

Музичними вважають ті звуки, які можна повторити голосом або за допомогою музичного інструмента. Вони мають такі властивості: висоту, тривалість, силу, тембр та визначаються рядом чинників.

Так, висота є найважливішою властивістю музичного звуку. Її визначають частотою коливань в одиниці часу. Чим більша частота коливань, тим вищий звук, і навпаки – чим менша частота коливань, тим нижчий звук.   Частоту коливань встановлюють за ступенем пружності тіла, його розмірами. Наприклад, туго натягнута довга й товста струна звучить набагато нижче, ніж туго натягнута, але тонка і коротка струна. Аналогічні приклади можна навести стосовно всіх музичних інструменти: тонший і довший язичок в баяні утворює нижчі звуки порівняно з тоншим і коротшим язичком. Або у духових музичних інструментів – у тоншій і коротшій трубі повітря утворює коливання високих звуків, а в товстих і довгих – низькі тощо.

Тривалість звуків – це час їх звучання, що залежить від тривалості коливання тіла, яке утворює звук.

Сила звуків, або їх гучність, визначається інтенсивністю коливань, їх амплітудою (розмахом). Чим сильніший коливальний рух, тобто чим більший їх розмах, тим гучніший звук.

Тембром називають те особливе забарвлення звуків, яке притаманне тому чи іншому музичному інструменту. Тембр звуків визначається кількістю і якістю обертонів (призвуків), які супроводжують кожен звук. Вони виникають внаслідок того, що одночасно з коливанням всього пружного тіла коливаються і його окремі частини. Тому поряд з новим звуком і одночасно з ним завжди звучать і слабші, але трохи вищі призвуки, які зливаються з головним звуком, надаючи йому індивідуального забарвлення, яке й називають тембром.

        Функціональні властивості:

– діапазон звучання – характеризується визначеною кількістю звуків різної висоти, що відтворюються музичним інструментом (пікколо, прима, бас, контрабас тощо);

– строй музичного інструменту – це система фіксованих музичних звуків, що визначається інтервалами між 2-ма сусідніми звуками. Строй буває діатонічний (прості інструменти) і хроматичний (темперований, пристосований для виконання складних творів);

– тембр звучання і можливість його зміни. Він буває ясним, дзвінким, тьмяним, співучим тощо. Крім того, тембр формують форма і розмір музичного інструменту, а також матеріали, з яких його виготовлено. Завдяки цьому один і той самий музичний твір звучить по-різному при виконанні на бандурі, скрипці, баяні, балалайці або інших інструментах.

– гучність звучання – суб’єктивне сприйняття сили звуку. Для посилення гучності звуку використовуються резонатори. Оцінка гучності йде за шкалою з 8 ступенів (піано–піанісимо, піанісимо, піано, меццо–піано, меццо –форте, форте, фортисимо, форте-фортисимо).

Показники ергономічності залежать від форми, габаритів і маси інструментів, а також від форми, габаритів і місця розташування органів управління (клавіші, кнопки, важелі). Конструкція музичних інструментів повинна відповідати віковому і професійному призначенню та забезпечувати легкість гри.

Безпечність: усі частини, що знаходяться під напругою, повинні бути надійно ізольовані один від одного та від корпусу; мати хорошу міцність скріплення складових частин; бути виготовлені з матеріалів, дозволених Міністерством охорони здоров’я України тощо.

Естетичні властивості:

– інформаційна виразність характеризується художньо-технічним рівнем виконання, сучасністю форми, гармонічністю пропорцій, симетричністю деталей, правильним підбором за кольором облицювальних матеріалів);

– раціональність форми;

– цілісність композиції;

– досконалість виробничого виконання музичних інструментів визначається відсутністю ум’ятин, задирів, короблення, патьоків лаку, непроклейок, подряпин, відшарування лакової плівки, тріщин, гострих кромок, перекосів, напливів пайки тощо).