Килимарство – стародавній художній народний промисел, який існує з тих часів, коли люди навчилися виробляти пряжу та тканини з волокнистих матеріалів. Історія ручного килимарства – це багатий матеріал для вивчення культури народів та їх традицій.

Коли точно з’явилися перші килими, не беруться сказати ні історики, ні археологи. Однак достеменно відомо, що це був Схід. Кочівники придумали ткати щільні теплі полотна, щоб мати можливість швидко облаштувати житло.

Трансформація практичного полотна у твір мистецтва почалася, коли кочівники стали вести осілий спосіб життя. Батьківщиною килимарства вважається Персія, саме тут звичайна в ужитку справа перетворилася на рукотворне мистецтво, піднялася на найвищий художній рівень.

У південній Туркменії килимарство виникло близько 4000 років тому. Виготовлення ворсових килимів було розвинуто в Середній Азії, Китаї, Ірані, Месопотамії (північна частина Сирії) в II–III столітті до нашої ери.

Великі килимові центри – райони Середньої Азії, Пакистану, Ірану, Кавказу, Малої Азії (Туреччини).

У ХIV столітті в Європі здійснено перші спроби створення килимів шляхом копіювання технологій та малюнків зі Сходу. Пізніше, у ХVII столітті, під впливом стилів, що панували тоді, та місцевих фольклорних традицій з’явилися свої оригінальні дизайни орнаментів, відмінні від традиційних східних.

У 1949 році під час розкопок царського могильного кургану в Пазирикських горах Сибіру було знайдено стародавній килим, витканий більше 2000 років тому із зображеннями оленів, коней, грифонів. Килим виконаний технікою вузлового плетіння, яке застосовується й сьогодні: на кожний квадратний дюйм (25 см) його поверхні приходиться більше двох сотень вузликів.

Виникнення машинного виробництва килимів відноситься до XVIII століття. Перші килимові фабрики були засновані в Англії в 1751 році у м. Кіддермінстер та в 1755 році в м. Аксмінстер. У 1806 році французький ткач з Ліону Жозеф Жаккард винайшов машину, на якій можна було ткати різні візерункові тканини та килими. Середній термін служби машинних килимів 10 – 20 років, а ручного виробництва 60 – 100 і більше років.

На сучасному ринку найбільшим попитом користуються двополотні жакардові, пруткові та аксмінстерські ткані килимові вироби, неткані тафтингові та трикотажні жакардові покриття з класичним оздобленням.

Провідними експортерами килимової продукції є Іран та Індія. Далі йдуть у порядку значимості – Непал, Китай, Пакистан, Туреччина, Марокко й Афганістан. У балканських країнах – Греції, Македонії, Югославії, Боснії й Герцеговині, Хорватії й Словенії – випускаються тільки ткані килими.