Ручне килимарство в Україні існує у вигляді домашнього виробництва для задоволення власних потреб сім’ї, а також у формі організованих художніх промислів. Воно має свою історію й у традиційних центрах народного килимарства, таких як Решетилівка (Полтавщина), Косів і Коломия (Івано-Франківщина), Глиняни (Львівщина), Ганичі (Закарпаття), Хотин (Буковина), Дігтярі (Чернігівщина).

Безворсові килими мають переважно одношарову будову, складність їх візерунків залежить від кількості кольорів пряжі, порядку снування основи та особливостей переплетення. Малюнок у килимах Сумах і Ямані виходить лише на лицьовий бік, і тому їх називають однобічними. У килимів типу Сумах рисунок на лицьовому боці має вигляд косички, у килимів типу Ямані – шнурочка, який виконано косими стібками гладі.

Окрему групу утворюють гобелени – килими-картини, що виготовляються технікою вибірного ручного ткання, тобто тчуться окремими ділянками зліва направо, а окремі ділянки з'єднуються на одну основну нитку.

У класичних гобеленах кількість відтінків ниток піткання становить десятки тисяч.

За стандартним визначенням (ДСТУ 2199-93 «Килими та килимові вироби. Терміни та визначення») гобелен – це настінний килим з витканими візерунками, зображеннями, призначений для оздоблення інтер’єрів житлових та побутових приміщень.

Незважаючи на дуже низьку продуктивність ткання (до 1,5м на рік на одного майстра), ручне виготовлення гобеленів існує майже в усіх країнах світу. Гобелени ручної роботи відносять до антикварних виробів. Їх використовують для оздоблення найбільш престижних приміщень і будівель – урядових палаців, фірмових офісів тощо.

Народні умільці виготовляють ще й мінігобелени. Це оригінальний вид гобеленового мистецтва, площа якого варіює в межах 0, 01–0,04 м.

За технікою виконання розрізняють два типи гобеленів: виткані на горизонтальному верстаті та найкращі й найдорожчі – на вертикальному. Для основи використовують вовняні, лляні чи конопляні нитки, для піткання – вовняні, з натурального шовку, золотисті та сріблясті нитки. Зразком для ткача служить картон, розмальований фарбами в натуральну величину виробу, який підкладається під основу верстата. Вовняне піткання переплітає нитки основи, повністю закриваючи їх з обох боків. Техніка гобелена передбачає виконання виробу із зворотного боку.

Крім килимів та гобеленів, видовий асортимент українських безворсових килимових виробів представлений такими видами (ДСТУ 2199-93 «Килими та килимові вироби. Терміни та визначення»):

верста – килимовий виріб безворсовий, двосторонній, видовженої прямокутної форми з чергуванням різнокольорових поперечних смуг або дрібного малюнка, призначений для покриття дивана чи ліжка.

доріжка килимова – килимовий виріб у вигляді смуги шириною 45–450 см з малюнком незамкнутої композиції або без малюнка, майже завжди з каймою. За матеріалом, структурою, технологією виготовлення аналогічна килиму. Доріжка килимова може бути гладкою і ворсовою, призначена для покриття підлоги.

підсідельник – виріб килимовий, який підкладають під сідло.

попона – покривало для коня та деяких інших тварин; використовується також для покривання возів, саней тощо.

залавник (обвиванець) – буковинський вузенький килимок, який у Чернівецькій області вішають на стінах нижче вікон (над лавами). Для нього характерна поперечносмугаста композиція орнаменту; мотиви – здебільшого геометричні: смуги, ромби, зірки.

налавник – килимовий виріб з дрібним геометричним орнаментом видовженої прямокутної форми, призначений для покриття лави.

покривало – килимовий виріб видовженої прямокутної форми, призначений для покриття спального місця.

накидка – килимовий виріб ворсовий або безворсовий, двосторонній, видовженої прямокутної або квадратної форми, призначений для покриття крісла, стільця, стільця, сидінь автомобіля, журнального столика, телевізора.

Комплект килимових (веретових, ліжникових) виробів – набір, до якого входять килим (верета, ліжник) та накидки на крісла або стільці.

Безворсові килими виготовляють також в інших країнах, зокрема в Молдові, Болгарії та Румунії, і широко використовують їх для оздоблення житлових та службових приміщень, покриття м’яких меблів.

У літературі застосовуються різні найменування тканих безворсових килимів, що залежать від походження й техніки виготовлення, наприклад:

- келим (по-турецьки «килим», по-персидськи «гилим»);

- джиджим (по-турецьки «дмиджим»);

- дуррі (Індія);

- силех;

- фірнех;

- шаддах.

Килими ручного виготовлення розрізняють за районами їх виробництва, найкращими із середньоазіатських килимів вважають туркменські.

Ворсові килими в Україні представлені такими виробами, як ліжники та коци.

Ліжник – килимовий виріб ворсистий, двосторонній, прямокутної форми з геометричним орнаментом, призначений для покриття ліжка або дивана (ДСТУ 2199-93 «Килими та килимові вироби. Терміни та визначення»). Техніка виготовлення ліжників – просте полотняне переплетення із спеціально підготовленої пряжі. Карпатські ліжники звалюють у валині. Готові обробляють водою під сильним струменем. Вичісують назовні кінці волокон, внаслідок чого килими стають волохатими. Орнамент складається із зубчастих різнокольорових ламаних ліній, розташованих по поздовжній осі ліжника, які формують ромбовидні фігури, перетинаючись поперечними чорними смугами. Косівські ліжники колористично багатші за верховинські. Крім натуральних кольорів, у них використовується також червоний, зелений, жовтий, оранжевий.

На Полтавщині, Київщині, Чернігівщині, Херсонщині ліжники дещо тонші за своєю структурою, їх не звалюють у воді, вони мають коротші ворсові нитки. Полотняне переплетення у них щільніше порівняно з карпатськими ліжниками.

Закарпатські ліжники-джерги мають поперечні смуги з дрібніших клинців, ступінчастих дрібних ромбів і чергуються з безвізерунковими смугами.

Коц – ворсистий однобічний килим, поширений на Чернігівщині, Полтавщині та Харкові. Візерунок коців геометричний, геометризовано-рослинний, тематичний, має розпливчасті контури через довгий начісний ворс.

Килим вважається плетеним, якщо в його ткану основу вплітається за допомогою вузликів пряжа, яка виводиться назовні та утворює ворс. Такого роду вплетений вузлик повинен повністю охоплювати одну нитку основи.

Залежно від форми та способу в'язання килимові вузли ділять на півторинні та подвійні. У килимах з особливо високим ворсом і великою щільністю часом використовують і одинарний килимовий вузол.

Існують різні варіанти техніки плетення й, відповідно, різні назви вузликів: персидський, турецький, тибетський, берберський, іспанський та вузлик джафті. Але лише три види вузлів набули широкого розповсюдження: вузол Гіордас чи турецький вузол; вузол Сенна або персидський килимовий вузол; вузол з одною основною ниткою.

Низьковорсові килими і вироби мають високу щільність (від 2,5 тис. до 10 тис. вузлів на 1 дм²), в основному використовуються для покриття підлоги, меблів, прикрашання стін.

Високоворсовими килимами (щільність 900–2400 вузлів на 1 дм²) покривають переважно підлогу.

Кращі ручні ворсові килими виробляють у Туркменії, Азербайджані, Вірменії, Дагестані.

Ручні ворсові килими виготовляють майже в усіх європейських країнах: Болгарії, Польщі, Франції, Італії, Бельгії тощо.

Але розвиток машинного способу виготовлення килимів призвів до того, що сучасне ручне килимарство існує як своєрідний вид народного декоративного мистецтва.